Правовий статус іноземців в умовах воєнного стану: міжнародно-правовий вимір і досвід Верховного Суду США

Анотація

У статті досліджується міжнародно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в умовах воєнного стану, збройного конфлікту та антитерористичних операцій крізь призму конституційного права, міжнародного права у сфері прав людини, міжнародного гуманітарного права та порівняльної конституційної юриспруденції. Дослідження ґрунтується на припущенні, що, хоча сучасні конституції та міжнародні правові документи визнають принцип рівності перед законом і гарантують основні права всім особам, що перебувають під юрисдикцією держави, правовий статус іноземців у періоди війни характеризується диференційованим правовим режимом, який залежить від громадянства, імміграційного статусу, територіальної присутності, процесуального статусу та вимог національної безпеки. Мета дослідження – визначити межі конституційних та міжнародно-правових гарантій, що надаються іноземцям під час збройного конфлікту, а також виявити правові критерії, що регулюють допустимі обмеження їхніх прав. Особлива увага приділяється взаємозв’язку між суверенітетом держави, міграційним контролем, військовою необхідністю та захистом основних прав людини. Стверджується, що права іноземців випливають із суверенного права держави регулювати в’їзд, проживання та виселення з її території, водночас залишаючись обмеженими зобов’язаннями, що випливають із міжнародного права у сфері прав людини, міжнародного гуманітарного права, права про біженців та міжнародного звичаєвого права. У статті застосовуються порівняльно-правові, доктринальні, історичні та системні методи правового аналізу. Особливий акцент зроблено на судовій практиці Верховного суду Сполучених Штатів, яка пропонує один із найповніших конституційних підходів до збалансування індивідуальних прав та питань національної безпеки в періоди війни та надзвичайних ситуацій. Еволюцію судової доктрини простежують через низку знакових рішень, зокрема у справах «Грем проти Річардсона» (1971), «Плайлер проти Доу» (1982), «Шаунессі проти Сполучених Штатів ex rel. Мезей» (1953), «Задвідас проти Девіса» (2001), «Хамді проти Рамсфелда» (2004), «Расул проти Буша» (2004), «Хамдан проти Рамсфелда» (2006), «Бумедієн проти Буша» (2008), «Ешкрофт проти Ікбала» (2009), «Трамп проти Гаваїв» (2018) та «Коремацу проти Сполучених Штатів» (1944). Аналіз демонструє, що рівень судового захисту, який надається іноземцям, значно варіюється залежно від того, чи обмеження накладаються органами влади штату чи федеральними органами, чи особа перебуває на території Сполучених Штатів на законних підставах, а також чи стосується справа імміграційного контролю, збройного конфлікту чи заходів боротьби з тероризмом. Судова практика також ілюструє еволюцію балансу між конституційними гарантіями належного судового розгляду та рівного захисту, з одного боку, та законними інтересами держави щодо забезпечення національної безпеки, з іншого. Практичне значення дослідження обґрунтовується в контексті триваючого збройного конфлікту в Україні. Стверджується, що українська правова система дедалі частіше стикатиметься з питаннями, пов’язаними з правовим статусом громадян держави-агресора, осіб без громадянства, біженців, осіб, які шукають притулку, іноземних волонтерів, найманців, військовополонених, депортованих цивільних осіб та інших категорій негромадян. Порівняльний аналіз конституційної судової практики США надає цінні орієнтири для збалансування імперативів національної безпеки з конституційними гарантіями та міжнародно-правовими зобов’язаннями. У статті зроблено висновок, що розробка узгоджених правових стандартів, що регулюють статус іноземців у умовах воєнного стану, є важливим елементом сучасного міжнародно-правового регулювання та становить дедалі важливішу складову постконфліктного управління та ширшої доктрини jus post bellum.